Народилася Катеринка 23 квітня 2003 року, о п’ятій ранку у сім’ї Павла та Оксани Бойченко, які на той момент були місіонерами у місті Тюмень, Російська Федерація. Вона була другою дитиною в родині.
Спочатку батьки хотіли назвати донечку Євою, але пізніше тато змінив рішення — і дав їй ім’я Катерина.
Можливо саме тому між татом і Катрусею протягом усього життя був особливий теплий звʼязок.
У 2006 році, коли їй було три роки, сім’я повернулася з холодного Сибіру назад, до України.
З дитинства Катя була дуже спокійною, лагідною дитиною. Вона легко засинала сама, загорнувшись у своє улюблене покривальце, і часто посміхалася уві сні.
Змалку Катерина любила книги. Вона читала багато й охоче, маючи природну допитливість і щиру любов до навчання.
У вересні 2009 року дівчинка пішла до першого класу. Катя легко знаходила спільну мову з дітьми, уміла дружити й мирити однокласників, тому швидко здобула любов і повагу всього класу.
В Катерині легко поєднувалась мамина миролюбивість і татова сміливість. Вона була борцем за справедливість. Однокласники і вчителі згадують, як Катя писала листи до президента України і збирала по школі підписи.
Вона змалку вміла мислити масштабно і мріяти про велике.
Їй ніколи не вистачало лише шкільних уроків - вона хотіла знати більше. У вільний час Катя читала книги Клайва Льюїса, Джона Толкіна, а пізніше — книги з психології та богослов’я.
Нарнія була її улюбленим Всесвітом. З двоюрідними братиками і сестричками вона частенько шукала у бабусі по старих шафах той самий потаємний вхід в країну Аслана.
Катюша також навчалася у музичній школі, опановуючи кілька напрямів одразу. Вона була єдиною флейтисткою у школі, і її талант дуже цінували викладачі.
Згодом вона самостійно навчилася грати на фортепіано, а спів став її особистим покликанням і улюбленою справою.
Мріяла співати на сцені, торкатися сердець людей своїм голосом, і, можливо, одного дня стати акторкою.
Мрії змінили вектор 5 липня 2017 року, коли Катерина зробила найважливіший вибір у своєму житті - вирішила слідувати за Ісусом Христом і прийняла водне хрещення. Відтоді вона присвятила усі свої таланти Його славі.
Хоч вона була ще зовсім юною, тим не менш, підійшла до цього питання з усією серйозністю і усвідомленістю.
У 14 років Катя почала співати в групі прославлення церкви «Велика Переміна» в місті Ізмаїл.
Вона не лише брала участь у служінні, вона була у центрі життя церкви, її серцем. Своєю участю, любовʼю до людей і відкритістю створювала атмосферу прийняття навколо себе.
«Велика Переміна» займала особливе місце в її серці. До прославлення завжди відносилося не просто як до співу на сцені, а як до глибокого поклоніння Тому, Хто став для неї центром життя.
Уже з 15 років Катерина стала лідером групи прославлення, брала участь у молодіжному, жіночому, сімейному та медіаслужіннях.
Була ініціатором і активним членом команд по організації фестивалей, конференцій, таборів, виїздів для молоді. Особливо любила працювати з дітьми й підлітками - мала дивовижний дар спілкування і здатність бачити кожного серцем.
У травні 2018 року Катерина закінчила загальноосвітню школу «Стежинка» та перейшла на онлайн-навчання у 10 класі, щоб мати більше часу для служіння.
У 2020 році вступила до Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП) на факультет психології.
Мрією Катерини було стати психологом, душеопікуном — тим, хто допомагає людям зцілювати свої серця. Вона старалась не судити людей за зовнішністю, а завжди бачити в кожному вічну душу і образ Божий. Про це багато збереглося в її молитовних щоденниках.
Катя постійно прагнула зростати. Проходила тренінги і різноманітні курси. По медіа, розвилку лідерських навичок і психологічного консультування. Не просто накопичувала знання, а одразу впроваджувала, роблячи своє життя і життя оточуючих якіснішим.
У червні 2024 року Катерина закінчила МАУП, отримавши диплом бакалавра з психології.
Вона не хотіла зупинятись і продовжила навчання в Українській Баптистській Семінарії аби здобути ступінь магістра й стати кваліфікованим психотерапевтом, щоб допомагати людям, травмованим війною.
Катерина вивчала психологію не просто як науку — для неї це був шлях до серця людини.
Катюша ставилася до кожної людини як до унікальної особистості. Вона щиро любила спілкуватися — як із близькими друзями, так і з тими, кого бачила вперше.
«Давай вийдемо на каву» слова, які багато хто буде ще довго згадувати. А щирі компліменти з Катіних вуст робили кожного з нас особливими в її присутності.
5 Вересня 2025
Місто Ізмаїл занурювалося у тихий вечірній спокій. Катя прогулювалася пішки після чергової зустрічі з подругою на каву.
Коли годинник показував 21:24 сталася жахлива трагедія. На пішохідному переході - там, де кожен має бути у безпеці, сталася мить, що розколола час навпіл.
Автомобіль, швидкість, удар. і тиша. Через кілька хвилин не зважаючи на зусилля добрих людей та лікарів які намагалися реанімувати Катеринку, її сердечко зупинилося назавжди.
В цю мить час зупинився, а саме Небо торкнулося землі, щоб забрати свою доньку Додому, про який вона так багато співала і говорила.
Тієї миті наш світ непоправно збіднів на тепло і світло і тільки небо знає, які гіркі сльози втрати ллются з тієї ночі.
Після Катюши залишилося безліч листівок, написаних власноруч - із теплими словами, підтримкою, любов’ю. У цих маленьких рядках живе її душа, що й надалі надихає тих, хто її знав.
Улюблений біблійний вірш Каті звучав як життєве кредо:
“Знаємо, що тим, які люблять Бога, котрі покликані за Його постановою, все сприяє до добра.”
Римлян 8:28
Катерина Бойченко прожила своє життя як особливий промінчик світла - коротко, але яскраво, торкнувшись сотень сердець. І навіть після відходу її світло не згасло - воно продовжує зігрівати, нагадуючи, що любов сильніша за смерть..
